ЮЛІЯ
ЛИТВИНЕЦЬ

Директорка Національного художнього музею,
учасниця «Школи стратегічного архітектора» четвертого набору

НАЦІОНАЛЬНИЙ
ХУДОЖНІЙ
МУЗЕЙ УКРАЇНИ:
ТРАНСФОРМУВАТИ СЕБЕ,
ТРАНСФОРМУВАТИ ПАРТНЕРІВ

Я працюю в музеї дуже давно. Можливо, і не дуже, але відчуття, що все життя. Так склалися обставини — напевно, музею, а не мої, — я виграла конкурс на посаду генерального директора. У цій ролі починаєш усвідомлювати й аналізувати не тільки свій шлях, а і процеси, які відбуваються в музеї, незалежно від контексту. Якщо вже бути чесною, то музей багато в чому залежить від зовнішніх факторів.

Музей не є стабільною одиницею. В нього є і стабільна частина, яка стосується об’єктів. Але те, як працювати з ними, як їх усвідомлювати, інтерпретувати — це динамічна складова. І ми можемо з нею працювати. Трансформації тут завжди були досить цікаві. І ці зміни пов’язані не тільки з тим, що твори реставрують, а і з тим, що проводять нові дослідження, з’являються нові погляди на процеси, які відбулися сто, двісті чи триста років тому. Порівняти, наприклад, виставкову політику: 2001 рік і тепер — це абсолютно різні підходи і до вибору проєктів, і до того, як вони виконуються, і до того, хто партнери.

 

Я БАЧИЛА, ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ СТАВЛЕННЯ ДО МУЗЕЮ.

Трансформація мене як людини, як особистості, як керівника відбулася на «Школі стратегічного архітектора». В мене були певні відчуття необхідності цих трансформацій, були всередині якісь шляхи, які можна обрати. «Школа» дала впевненість у тому виборі, який було зроблено. Ти перестаєш сумніватися, відкидаєш побоювання і починаєш діяти. Це дуже важливо.

Цікаво було не просто самій трансформуватися, а і бачити, як змінюються інші учасники. Бо на початку в них було відчуття, що музей — це щось, що існує, але ніяк не впливає на військових, наприклад. Він як фондосховище, куди відносять відпрацьований матеріал. Але з часом вони усвідомлювали, що музей є важливою складовою їхньої роботи. А ми усвідомлювали, що ніяк не можемо без освіти, бізнесу, медіа. Вони всі стали для музею друзями. І тепер беруть безпосередню участь у нашому житті — не просто відвідують виставки, а й дуже серйозно допомагають у реалізації проєктів.

Мені б хотілося, щоб музей став іще впливовішим. Не тільки у музейному середовищі, бо в нашому впливі на інші музеї я не сумніваюся. Ми дуже часто ходимо, можна сказати, «по мінному полю». І для інших музеїв це зразок того, що певні речі можна робити, бо їх уже протестували ми, або навпаки — не робити, бо на них раніше вже «підірвалися». Я можу сказати, що тепер наш музей більше впливає на державну сферу. Мені є з чим порівнювати, я багато років тут працюю і бачила, як змінювалося ставлення до музею з боку держави. Від повного ігнорування до того, що музей можна використати, змусити зробити якийсь проєкт, виставку або просто витребувати твори для оформлення своїх кабінетів.

small1_museum.jpg

І СЬОГОДНІ ВЖЕ Є РОЗУМІННЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ ВАРТОСТІ ТОГО НАДБАННЯ, ЯКЕ ЗБЕРІГАЄ МУЗЕЙ. І НЕ ЛИШЕ ВАРТОСТІ ПРЕДМЕТНОЇ, А Й ІСТОРИЧНОЇ ТА ДУХОВНОЇ.

Мені здається, наше суспільство почало формуватися як нація. Пригадую, коли була Революція Гідності, з’явилося відчуття, що ти є частиною дуже великого історичного процесу, який вплине не тільки на твою країну, а й на весь світ. Дуже важливо було для кожного з нас розуміти, що ми змінюємося. І стаємо частиною чогось великого, частиною великих змін. І не просто непомітною частиною, а дуже важливою. Не тільки тому, що ми були там, «на лінії вогню», а саме тому, що з’явилося розуміння трансформації в самому суспільстві. Суспільство розуміє, що воно і є держава. І дуже приємно бути учасницею цього.

 

ОЛЬГА
БАЛАШОВА

Заступниця генерального директора Національного художнього музею,
викладачка «Школи стратегічного архітектора»,
учасниця «Школи стратегічного архітектора» четвертого набору

 

У музеї мені найбільше подобаються — музей і мистецтво. Я навіть не уявляла до того, як почала тут працювати, наскільки швидко ти прив’язуєшся до речей, які врешті перестають бути речами. Вони стають твоїми співрозмовниками, просто дуже близькими.

Я маю неймовірне щастя взагалі комунікувати сенси, пов’язані з оригінальними творами. Я завжди говорила, говорю і не втомлююся повторювати, що мистецтво змінює людину, яка з ним стикається і дає собі роботу якимось чином поставитися до нього, проаналізувати, відчути щось у його присутності. Якщо людина робить цю роботу, то не може залишитися такою, якою була до зустрічі з мистецтвом. Це унікальна, абсолютно унікальна зустріч.

 

МУЗЕЙ — ЦЕ ПОРТАЛ, ЧЕРЕЗ ЯКИЙ МИ ПЕРЕТВОРЮЄМОСЯ НА СВІДОМИХ ГРОМАДЯН.

Через мистецтво ми можемо вибудовувати діалог не лише з тими людьми, які живуть з нами в одному часопросторі. А й з людьми, які жили до нас два, три, чотири, десять століть тому. Це дає змогу усвідомлювати себе не як людину одного покоління, а розуміти себе і своє місце в світі.

Звичайно, це був мій улюблений музей до того, як почала тут працювати. Саме тому я тут. Для мне було певним відкриттям і навіть травмою усвідомити те, як мало людей знають про цей музей. Я жила у прекрасному світі, де всі його знають, люблять і цінують. І розуміють, що це перше місце, куди треба прийти, щоб дізнатися щось про українське мистецтво.

У СВІТІ НЕМАЄ ВАЖЛИВІШОЇ КОЛЕКЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ. АЛЕ ДУЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ НАВІТЬ У КИЄВІ ПРОСТО ТУТ НІКОЛИ НЕ БУЛИ.

proud02b.png

Я не усвідомлювала, наскільки велика ця проблема. Це той виклик, який ми сьогодні намагаємося подолати. Ми хочемо вивести музей за межі його бульбашки, але також пробити бульбашки інших людей, які чомусь сюди не потрапляли.

Я йшла на «Школу стратегічного архітектора», взагалі не розуміючи, що на мене чекає. Я знала, що це правильний крок і що це матиме наслідки. Можливо, це один із тих аспектів, яких навчає мистецтво. Довіритися простору. Зробити крок у певну невідомість, розуміючи, що відбудеться трансформація. До цього я взагалі не розуміла, частиною якої системи є музей, художня спільнота. Тобто я досить вузько розглядала цей простір. У мене не було меж із розумінням мистецтва, його задачі, його завдань. Але не було усвідомлення, з чим працює інституція як організм, як певна частина загальної системи. І в «Школі» воно з’явилося.

Це фантастичний досвід — розуміти, що люди з абсолютно іншим бекграундом, іншим розумінням власних задач у бізнесі, в державному, громадському секторах можуть бути такими однодумцями. Це багатошаровий пазл, який складається у 3D-модель — і це впливає на світогляд і на подальші рішення. Дуже круто усвідомлювати себе частиною спільноти, де кожен виконує свою роль і відповідає за свою частину роботи, але всі прямують до своєї мрії. А мрія, звичайно, пов’язана з долею країни і суспільства, до якого ми належимо.

Наш випускний проєкт називався «Сучасний музей мистецтва». Ми думали, як зробити так, щоб сучасники сприймали цей простір як свій. Що це є і має бути частиною нас. Для того, щоб ми себе усвідомлювали і розбудовували політичну націю. Це необхідно було дістати і зробити частиною сучасної культури.

ЦЮ ІНСТИТУЦІЮ НЕ МОЖНА ЗАМІНИТИ НІЧИМ, ТОМУ ЩО ТУТ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ДНК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ, ЗБЕРІГАЄТЬСЯ ДНК НАШОГО ВІЗУАЛЬНОГО СПРИЙНЯТТЯ, НАШОЇ САМОРЕФЛЕКСІЇ.

Ми стали працювати власне над баченням, як зробити цю цінність видимою для сучасних поколінь.

Як залучити сюди молодіжну аудиторію, для якої похід до музею не є самоочевидною потребою? Варто робити це сучасними технологіями, сучасним експозиційним дизайном. Таким, який має на іншому рівні включити людину — спочатку на емоційно-тілесному рівні, на рівні переживань, а тоді вже занурити її в контекст історичний і культурний. Тепер ми можемо дозволити собі певні експерименти. Ми робимо несподівані проєкти, якими просто провокуємо спільноту на певну реакцію — для того, щоб вивчити її. Це складне завдання. Я завжди була на боці художника, мистецтвознавця, професійної спільноти й ніколи не була на боці глядача, який хоче відчувати зв’язок на тому рівні, на якому може, з тим простором, у якому опиняється.

Ми зрозуміли, що музей є тим порталом, через який суспільна маса може перетворитися на свідомих громадян, котрі відповідально ставляться до своєї історії і культури. Сформувати цю історію було нашою задачею, і ми робитимемо це й надалі.

WE
ARE
PROUD

Lilia.jpg

Міністерство
освіти
України:
СТАЛІСТЬ ЗМІН
У КОРОТКИХ ПОЛІТИЧНИХ ЦИКЛАХ

 


ЛІЛІЯ ГРИНЕВИЧ

Міністерка освіти і науки України

proud2.png

INTERTOP
UKRAINE:
ІННОВАЦІЇ
ТА РОЗВИТОК

 

 


СЕРГІЙ БАДРІТДІНОВ

СЕО INTERTOP Ukraine

Sergiy.jpg

СВІТОВИЙ
КОНГРЕС
УКРАЇНЦІВ:
ЕФЕКТИВНІ РІШЕННЯ
У ХАОСІ ВІЙНИ

 


СЕРГІЙ КАСЯНЧУК

Директор представництва
Світового конгресу українців в Україні