Наприклад, жодна компанія вже не випускає літаки самостійно. Airbus створила цілу мережу партнерів, з якими має спільне R&D та запровадила спільні стандарти. Компанія Cisco може переформатовувати будь-які свої рішення, підключаючи тих чи інших партнерів. Навряд чи комусь реально конкурувати з такою системою, покладаючись лише на свої ресурси.

​

В Україні також є приклади відкритих систем: наприклад, магазини Good Wine і мережа фермерів. А Микола Палієнко, генеральний директор EVO.Company та випускник Школи стратегічного архітектора kmbs, створює платформи екосистеми (один із видів відкритих систем).

​

Компанія, яка працює в логіці відкритих систем, фокусується на своєму «ядрі» – тому, у чому вона найкраща. І вже може не «закопувати» величезний капітал у власні активи (заводи, обладнання і т.ін.), а використовувати активи своїх партнерів. Це одна з причин, чому логіка відкритих систем потрібна Україні – адже вартість капіталу у нас дуже висока. А капітал – це розвиток. Замість того, щоб витрачати його на непрофільні активи, його можна спрямувати на посилення свого «ядра».

​

Сьогодні вже неактуально намагатись стати класним у всьому, набагато ефективніше – обрати те, у чому ви класні, а для виконання решти функцій підключити партнерів. Тому стратегія зараз – це мистецтво управління активами, які вам не належать. Лідеру потрібно вміти управляти мережею партнерів, яка може бути у сотні разів більшою за його власний бізнес.

Світ зараз настільки взаємопоєднаний, що навіть маленька компанія з Черкас, маючи сильне «ядро», без будь-якої підтримки з боку держави може стати партнером, скажімо, General Electric. Великим корпораціям вигідно працювати з маленькими партнерами, вони прагнуть «скинути» з себе усе зайве і за допомогою чужих унікальностей посилити свій бізнес.

​

Стратегія зараз – це мистецтво управління активами, які вам не належать

​

Для маленьких компаній логіка відкритих систем також вигідна. Адже бути партнером корпорації зі світовим іменем – означає отримати неймовірний шанс для розвитку. Масштабний бізнес вкладається у тих, з ким працює, «підтягує» їхні стандарти (технологічні, управлінські тощо) до свого рівня. Якщо ви спроможні це утримати – то стаєте частиною великої гри.

Робота у відкритих системах дуже ризикована. Адже зворотна сторона взаємодії – це взаємозалежність. Відкриватись повністю – не можна, бо «з‘їдять». Але відкриватись партнерам, інтегруватись з ними до певної міри потрібно. Проте для цього треба мати довіру до них. А з цим в українських компаніях дуже складно.

​

І, найголовніше, необхідно розуміти – заради чого вам об‘єднуватись з іншими гравцями? Можливо, заради мультиплікації бізнесу чи підвищення ефективності. А може, ви придумали класну ідею, але не маєте достатньо ресурсів, щоб її реалізувати. Від того, яка ваша відповідь на запитання «заради чого?», залежить, чи є сенс ставати частиною відкритої системи (або створювати її самостійно, підбираючи гравців), і якої саме.

​

Джерело: nv.ua