Про природу та дизайн

Якось я почула думку одного митця: «Головне зараз – поєднувати природу та дизайн». Природа для мене – це про справжність: енергії, створення, особистості керівника, справжність ставлення до систем, якими управляєш. А дизайн – про те, як досягати мрії. Адже мрія – це основа. І вона має бути реалізована. А для цього потрібен дизайн її втілення. Зараз ми формуємо вже шостий набір програми «Школа стратегічного архітектора». На мою думку, її особливість полягає у поєднанні двох компонентів: справжності й дизайну.

​

Справжність виникає завдяки унікальному складу учасників. Ми дуже довго їх шукаємо, відбираємо таким чином, щоб досягти мультиплікативного ефекту для групи. Це мають бути лідери, які не тільки багато зробили для систем, якими керують, але й прагнуть зробити ще більше. Учасники «Школи стратегічного архітектора» – керівники, потужні особистості з державного й приватного секторів, представники неурядових організацій. Це люди, які вже беруть або готові брати на себе відповідальність за великі компанії, міста, кластери, екосистеми, країну в цілому.

​

Бажання створювати – те, що відрізняє наших учасників. А ще – відкритість до нового. І, звичайно, ми дивимося на цінності, персональні та ті, які ці лідери закладають у свої системи. Це головний критерій, за яким ми ухвалюємо рішення щодо кожного потенційного учасника.

​

Наше завдання – зібрати групу особистостей зовсім не схожих, на перший погляд, між собою. Вони можуть мати протилежні погляди, різний досвід та рівень амбіцій. На співбесідах керівники компаній часто кажуть, що не хочуть нічому вчитися у представників влади. Це відображає величезну прірву між бізнес-спільнотою та державними інституціями, яка є у нашому суспільстві. Проте на програмі стається диво – учасники відкривають для себе інші світі: бізнес нарешті бачить, наскільки потужними можуть бути державні керівники, або завдяки знайомству з військовими розуміє, яким може бути лідерство у різних системах.

Навіщо потрібна співпраця різних гравців?

Ми багато спілкуємося з урядами інших країн та українським, тому бачимо: державні та соціальні системи в усьому світі стикаються зараз із проблемами дуже високого рівня складності. Настільки, що їх неможливо вирішити самостійно. Тому спроможність знаходити партнерів, які нас посилять, – те, за рахунок чого можемо вигравати. У тому числі, як країна.

Але для цього ми повинні відкритися. Маємо шукати, хто з нами буде грати разом і посилювати наш результат. Маємо також розуміти інших гравців. Наприклад, держава має зрозуміти, що таке бізнес, не ставитися до нього як до молодшого брата, не вказувати йому, що робити. Бізнес в Україні вже дуже зрілий, а війна зробила його ще сильнішим.

​

Навіть тим секторам, які були раніше закриті, тепер потрібно відкриватися до співпраці. Наприклад, гравцям зі сфери безпеки й оборони. Їм потрібно шукати нові рішення спільно з партнерами, які зможуть посилити складні системи, що швидко змінюються. Безпека більше не є відповідальністю суто міністерства оборони або інших подібних структур. Учасники програми-військові бачать, наскільки креативні рішення створюють представники бізнесу, скільки державних управлінців з інших напрямків розвивають свої системи. І це допомагає їм також відкриватися й генерувати рішення з абсолютно іншим рівнем дизайну.

​

Громадські організації, які також беруть участь у програмі, – це приховані активи країни. Вони здатні швидко помножити спроможності державної і соціальної систем. Проте ані соціальні системи, ані бізнес не усвідомлюють можливості громадських організацій. Наприклад, в Україні існує потужна міжнародна громадська організація, яка переймається здоровим способом життя. При цьому жоден агробізнес про неї не знає. А міг би співпрацювати з нею, замість вкладати великі гроші у промоцію здорового способу життя.

​

Для співпраці з гравцями, які на вас не схожі, необхідна готовність розуміти інакший спосіб мислення. Наприклад, у громадських організацій зовсім інша швидкість ухвалення рішень і риторика постановки завдань.